Група "Народний суверенітет"

Подала один проект, який я тут дублюю. Бо там читати дуже незручно. Ну і обговорювати. Хоч, здається, вже обговорювали? Але ж часи вже інші, є, скажімо, нові можливості в згаданого республіканізму.

Група “Народний суверенітет”

ПРОЕКТ

зміни політичної системи влади в Україні

(третє видання)

Львів 2019 

Чверть століття української незалежності не стали періодом розвитку суспільства і держави. Якість органів влади після кожних виборів суттєво погіршується, протиріччя між суспільством і державними інституціями поглиблюються та загрожують суверенітету України.

Зазначені проблеми впродовж останніх шести років вивчала львівська група “Народний суверенітет” (Теодор Дяків, Володимир Ткачук, Володимир Щербина, Михайло Зінько, Роман Карачевський).

В розробленому групою Проекті зміни політичної системи влади в Україні аналізуються причини негативних явищ в українському суспільстві і державі та пропонуються шляхи їх подолання на основі ідеології республіканізму. 

1. Аналіз стану суспільства та основних політичних проблем

Політична та економічна системи сучасної України не відповідають традиційному для українців світобаченню, сутності статей 5 і 13 Конституції України, згідно яких джерелом влади є народ, а всі наявні ресурси є його власністю. Ці ключові статті Конституції не реалізовані в законодавстві, в правилах суспільного життя, а влада в політиці та економіці реалізується парламентом, Президентом і урядом за принципом “зверху вниз”. Вказані протиріччя є причиною неефективності суспільства та його конфліктів з державними інституціями.

Існуючі інститути держави і суспільства у сфері реалізації влади і прав власності, механізми їх формування та функціонування є за своїм характером імперсько-радянськими. Сутність цих інститутів не відповідає комплексу елементів цивілізаційної матриці українського суспільства, не відображає уявлення суспільства про справедливі та ефективні органи влади і деформує відносини у інших сферах суспільного життя (медицина, освіта, наука, культура, екологія тощо).
Сучасні політичні партії та громадські структури не ставлять метою усунення наведених протиріч та зміну сутності інститутів держави і суспільства, характеру відносин між ними. Численні декларовані реформи не торкаються цих фундаментальних проблем, тому є формальними, імітаційними і не приносять результатів.

Наслідком цього є домінування держави над суспільством, чиновника над громадянином, концентрація 90% промислової власності в руках олігархів. Такі фактори унеможливлюють проведення необхідних реформ, породжують відчуженість громадянина від держави, подвійну мораль, корупцію у всіх сферах суспільного життя, олігархічну політику і економіку.
Наведені проблеми українського суспільства обумовлені ходом історичного розвитку.

До середини XVII ст на території України єдиний суспільно- економічний і культурний простір формувався умовах вільного розвитку. Основні риси цього суспільства - місцеве самоврядування з можливістю здійснення територіальними громадами своїх функцій (вічева демократія, Магдебурзьке право), дієва виборча та судова системи (копні суди), традиційні для українця відносини в сфері власності та умови реалізації праці, рівноправність релігійних конфесій, повага до інших народів та культур. Протиріччя, що виникали між різними верствами населення, мали природний та еволюційний характер, сприяли вирішенню суспільних проблем і були за своєю сутністю тотожними до аналогічних процесів в країнах Європи.
Цей комплекс ознак українського суспільства періоду вільного розвитку відповідає республіканському типу суспільно-політичного устрою.

Розділення України в XVII ст. було спричинене її стрімким розвитком, що не відповідав змісту геополітичних інтересів східних, південних і західних сусідів. Колоніальні адміністрації нав’язували власні, чужі українському суспільству механізми управління і внутрішнього функціонування. З набуттям Україною незалежності сутність цих механізмів не змінилася. В результаті цього сьогодні маємо основну проблему країни - невідповідність чужих принципів формування та функціонування державних і суспільних інститутів тому світобаченню, яке властиве українському суспільству.

Розвиток суспільно-політичної думки, сформований впродовж останнього тисячоліття, відображений у численних історичних документах: “Руська правда”, Литовські Статути, твори Андрія Вишоватого, Інокентія Гізеля, Петра Могили, Конституція Пилипа Орлика, “Книги буття українського народу” Кирило-Мефодіївського братства. Таке бачення суспільного устрою яскраво проявилося у творах Тараса Шевчена, Лесі Українки, кобзарів, митців Розстріляного Відродження.

Сутністю цього бачення є комплекс ключових інститутів держави і суспільства, які розвивалися і захищалися в різні історичні періоди такими державними утвореннями і окремими верствами суспільства, як Русь, Королівство Руське, українські частини Великого Князівства Литовського і Речі Посполитої, шляхта Лівобережжя, дисиденти-шістдесятники.
Прагнення народу до власних правил суспільного життя стало рушієм перших мітингів та обидвох Майданів і є спільною основою для політичного об’єднання всіх регіонів сучасної України.

Протиріччя між виробленими до Переяслава правилами суспільного життя і нав’язаними колоніальними адміністраціями суспільними механізмами проявляються у всіх аспектах, зокрема у питанні власності (приватна власність недоторкана, захищена звичаєвим правом і законом та незалежна від впливу державного апарату – приватна власність набута в нелегітимний спосіб, домінуючий вплив державного апарату на функціонування і перерозподіл власності, “у кого влада-у того власність”), у питанні місцевого самоврядування (влада формувалася від громадянина через місцеву територіальну громаду до загальнодержавного управління, широко застосовувалися принципи Магдебурзького права – влада формується зверху вниз, централізоване фінансування громад за залишковим принципом), в питанні судочинства (функціонування судів здійснювалося незалежно від державного апарату, їхні рішення загалом сприймалися як справедливі – судді призначаються владою, система судочинства не забезпечує справедливого розгляду справ).

2. Актуальний план вирішення проблем

Запорукою побудови успішного суспільства і держави є відповідність суспільних та державних механізмів країни світобаченню її громадян, їх уявленням про справедливу та ефективну владу.
Тому в основу нового суспільно-політичного устрою країни слід покласти спільні для всього суспільства принципи та цінності, історично, протягом століть сформовані на цій території в часи функціонування єдиного українського суспільно-економічного і культурного простору - до Переяслава.

Викладені вище принципи організації суспільства і держави підтверджуються визнаними у світі теоретичними розробками відомих вчених (Дугласа Норта, Френсіса Фукуями, Ернандо де Сото, Елеонор Остром та інших).

Традиційне бачення суспільно-політичного устрою українським суспільством є найближчим до республіканської моделі. Саме така модель закріплена конституційно (ключові статті 5 і 13 Конституції) і потребує практичної реалізації в законодавстві та в правилах суспільного життя.
Проблемою сьогоднішнього устрою України є доступ депутата і чиновника до всіх видів ресурсів у поєднанні з безконтрольністю і безкарністю. Структура держави організована таким чином, що представницькі і виконавчі органи влади самі формують інші державні структури, які мають завданням контролювати своїх фундаторів, а на стосунки між ними суспільство не має жодного впливу. Тобто суспільство за своїм характером є республіканським, а влада з 1654р. і до сьогодні представляє колоніальну адміністрацію і функціонує за типом азійської середньовічної деспотії, яка характеризувалася висловом: “У кого влада, у того й власність”.

Проект групи “Народний суверенітет” (в подальшому - група НС) передбачає заміщення існуючої представницької демократії реально підконтрольною суспільству представницькою демократією, застосування принципу “Закон один для всіх”, гармонізацію принципів формування та механізмів функціонування загальнодержавних наглядових інституцій (зокрема Конституційного Суду, наглядової за функціонуванням судочинства установи, Центральної виборчої комісії тощо) з принципами реалізації влади, закладеними в статті 5 Конституції України.

Новий суспільно-політичний устрій України на основі ідеології республіканізму досягається шляхом зміни суспільних відносин і системи формування та функціонування влади через впровадження нового правового регулювання чотирьох ключових інститутів держави (місцеве самоврядування, виборча, судова та правоохоронна системи) і двох визначальних інститутів суспільства (умови реалізації праці в економіці та функціонування власності).
Успішне проведення реформ зазначених інститутів створить передумови для вирішення проблем в інших сферах суспільного життя (економіка, охорона здоров’я, освіта, наука, культура, екологія).

Для практичної реалізації цього Проекту група НС здійснила ряд заходів щодо поширення в суспільстві ідеї зміни політичної системи влади. Серед них Регіональний круглий стіл у Львові у вересні 2012 року спільно з учасниками Ініціативної групи “Перше грудня” (п. п. І. Юхновський. М. Маринович), публікація “До засад Третьої української республіки” 02.10.2013р., ряд семінарів і зустрічей за тематиками “Реформування місцевого самоврядування”, “Зміна системи функціонування праці”, “Соціальна доктрина церкви” (роль церкви у відносинах суспільства і держави), переклад і видання енцикліки папи Пія XI “Quadragesimo anno” (1931 р.), забезпечення бібліотек ряду областей історичними працями, що розвінчують імперські міфи про бездержавність української нації (“Корона або Спадщина Королівства Руського” під редакцією Л. Івшиної, “Богдан Хмельницький: легенда і людина” автор П. Кралюк), обговорення Проекту з рядом політичних партій України.

Нижче подаються концептуальні описи моделей зазначених ключових інститутів нового суспільно-політичного устрою України.

3. Нові моделі формування та функціонування ключових інститутів держави і суспільства

3.1. Місцеве самоврядування.

Сьогодні в Україні місцеве самоврядування є завуальованою формою радянської системи формування і функціонування місцевої влади. Цій системі, крім іншого, властиві спокуса заволодіння суспільним майном чи коштами в поєднанні з безкарністю, оскільки механізми покарання формуються і застосовуються самими суб’єктами владних повноважень. Управлінці, які уособлюють державну владу на місцевому рівні, призначаються чиновниками вищого рівня і їм підпорядковані, рішення про перевибори органів та посадових осіб місцевої влади приймаються на найвищому державному рівні, діюча бюджетна система обмежує можливості громад шляхом надмірного вилучення коштів. Така система влади не відповідає сутності статей 5 і 13 чинної Конституції України, згідно яких джерелом влади і власником національних ресурсів є народ.

Пропонується покласти в основу нового суспільно-політичного устрою природнє, закріплене Конституцією право територіальних громад (в подальшому - ТГ) формувати органи місцевої влади, механізми контролю за ними і механізми стосунків з представниками держави на районному рівні. Формування державних інститутів, включно до найвищого рівня, здійснюється за принципом субсидіарності, тобто на вищий рівень влади передаються тільки ті функції і повноваження, які не можуть бути реалізовані на нижчому рівні.
Реалізувати нову модель місцевого самоврядування пропонується через прийняття спеціального закону “Про територіальні громади”, яким, зокрема, визначити: процедуру оформлення правосуб’єктності ТГ та зміст типового Статуту ТГ; спосіб формування владних структур знизу вгору за принципом субсидіарності; роль і місце активних громадян та їх об’єднань в реалізації місцевого самоврядування, контролі за його функціонуванням та взаємодією з представниками держави.

Проектом пропонується обирати/відкликати голову ТГ на підставі закону без участі представницьких та виконавчих органів влади вищих рівнів з фінансуванням виборчого процесу за кошти бюджету ТГ.

При цьому участь політичних партій у місцевих виборах (до рівня районної ради включно) не передбачається.

З частини голів ТГ у визначеному законом порядку формується районна рада (РР). До повноважень РР (утвореної у зазначений спосіб) належить, зокрема, внесення та розгляд кандидатур на посади керівників місцевого рівня, які уособлюють державу (керівник районної поліції правопорядку, прокурор району, голова місцевого суду), їх призначення та відкликання. Паралельний контроль за діяльністю зазначених представників держави в районі здійснює представник Президента в області.

Скарги на неналежне виконання державними управлінцями своїх посадових обов’язків подаються громадянами, організаціями через голів ТГ або безпосередньо до РР з реєстрацією та забезпеченням публічного доступу. За результатами розгляду цих скарг (за участі громадських активістів) приймаються відповідні рішення. Участь ТГ у формуванні державного бюджету здійснюється на солідарних засадах, при цьому фінансування потреб ТГ є пріоритетним.
Податок на доходи фізичних осіб сплачується не за місцем праці, а за місцем реального проживання та використання інфраструктури життєзабезпечення (дошкільний заклад, школа, фельдшерський пункт, дорога тощо).

Пропонована організація місцевого самоврядування вирішує ряд проблем, зокрема:

• ліквідує корупцію вертикальних призначень представників держави в районі;
• унеможливлює застосування “телефонного права”;
• створює умови для контролю ТГ за використанням всіх природних і бюджетних ресурсів;
• надає громадським активістам практичні інструменти впливу на роботу державних інститутів на місцях;
• відкриває доступ до влади для відповідальних громадян;
• різко зменшує корупцію у виборчих процесах.

Названі позитиви дозволяють подолати відчуженість громадянина від держави та реалізувати сутність ст.ст. 5 і 13 Конституції України в усіх сферах суспільного життя. Неухильне виконання закону стає особистим інтересом представника держави і гарантією його перебування на посаді.

 
3. 2. Виборча система

Діюча виборча система зберігає основні негативні риси радянської системи. Ніби-то незалежна ЦВК фактично є в підпорядкуванні центральних органів влади, результати виборів залежать не від волі виборців, а від виборчих технологій і виборчого законодавства, котрі формуються і застосовуються чинними органами влади. Це створює можливості для масштабної політичної корупції, торгівлі голосами виборців, обмежує права громадян, які не належать до тієї чи іншої політичної партії, неадекватно відображає уявлення громадян про справедливу представницьку владу, не передбачає практичних механізмів відкликання обраних осіб, підриває довіру суспільства до всіх гілок влади. Відтак суспільство втрачає інтерес до виборів і формування влади.

Для забезпечення інтересів українського суспільства в сфері формування і функціонування представницьких органів Проектом пропонується:

• встановити, що базовим рівнем місцевого самоврядування є місцева територіальна громада, а базовим рівнем структур державної влади є район. Формування представницької та виконавчої влади на цих рівнях відбувається без участі партій;
• ліквідувати інститут депутатів районної ради і встановити, що районна рада формується з числа голів ТГ;
• виключити будь-яке втручання партій, представників Президента, інших державних структур в процес виборів голів ТГ і формування районних рад;
• встановити практичний механізм відкликання обраних осіб будь- якого рівня з вичерпним переліком підстав, в тому числі з причини втрати довіри.

Нова модель виборчої системи стосовно інших рівнів представницької влади буде розроблена відповідною експертною групою.

3. 3. Судова система

Існуюча система судочинства грунтується на принципах, сформованих в перші роки радянської влади, де визначальними були революційна доцільність, пролетарська правосвідомість, законодавче заперечення природних прав людини, (особиста свобода, приватна власність тощо).
Така система судочинства не грунтується на світогляді суспільства, не відображає його уявлень про справедливість у стосунках між громадянином і державою, ставить державу на суспільством.
Як наслідок, в суспільстві немає довіри до діяльності судових та правоохоронних органів, а судова система є не тільки малоефективною, але й становить реальну загрозу для демократії та формування правової держави в Україні.

Нову модель українського судочинства пропонується побудувати на критичному опрацюванні багатовікового національного правового досвіду, поклавши в основу наступні принципи:

• національний характер судової системи;
• християнство як світоглядна основа судочинства.
• право як реалізований суспільний світогляд;
• органічний зв’язок судових органів з ТГ, їх об’єднаннями;
• поєднання судових і виконавчих проваджень;
• гласність, демократизм, відкритість;

3. 4. Правоохоронні органи

На даний час правоохоронні органи підпорядковані політичним структурам центральної влади, а суспільство не має впливу на їх поточне функціонування. Така система не забезпечує належного виконання функцій структурними підрозділами і приводить до безкарності посадових осіб.
Принципи, якими у своїй роботі керуються навіть уже реформовані поліцейські структури, залишилися за своєю сутністю пострадянськими.
Незважаючи на декларовану в законодавстві презумпцію невинуватості, в діяльності правоохоронних органів спостерігається тенденція до застосування презумпції винуватості щодо громадянина. Вертикальна структура органів правопорядку є джерелом корупції, телефонного права, негативної селекції кадрів.
Єдине керівництво в особі начальника підрозділу всіма аспектами опертивно-розшукової, слідчої, патрульно-постової та дозвільної роботи створює можливості адміністративного впливу і зловживань, є джерелом протирічччя між процесуальною незалежністю слідчих і порядком проходження ними служби в правоохоронних структурах..

Для забезпечення інтересів українського суспільства в сфері охорони прав громадян Проектом пропонується:

• розмежувати функції кримінальної поліції та поліції забезпечення правопорядку відповідно до нового розподілу повноважень центральних і місцевих органів влади щодо забезпечення правопорядку і боротьби із злочинністю;
• вилучити слідчі підрозділи із структури правоохоронних органів і підпорядкувати їх Міністерству юстиції;
• вилучити у МВС функції, не пов’язані із забезпеченням правопорядку і які можуть виконуватися цивільними структурами;
• встановити механізми впливу територіальних громад (районних рад) на призначення (відкликання) керівників районних підрозділів поліції правопорядку;
• спеціальні силові підрозділи швидкого оперативного реагування всіх правоохоронних органів передати в підпорядкування Національній гвардії, що забезпечить недопущення протистояння між силовими підрозділами різних правоохоронних органів між собою та попередить можливості провокування політичної кризи;
• залишити за прокуратурою лише функції представлення в суді державного звинувачення та захист інтересів вразливих категорій населення.

3. 5. Функціонування праці.

Будь-яка праця при її реалізації в економіці створює нову вартість, з якої частина у вигляді податків і зборів використовується державою для забезпечення функціонування самої держави, а друга частина залишається у власності і розпорядженні працюючого. Залежно від співвідношення між цими частинами маємо ту чи іншу систему перерозподілу праці.
Діюча в Україні система перерозподілу праці передбачає задоволення державою тих потреб людини, які в українському суспільстві - родинному за типом соціального устрою - є функціями сім’ї, родини та громади. Відібравши функції в цих, більш низових порівняно з державним, рівнів суспільної організації, держава відібрала в них ще й кошти на їх виконання і поставила працівника в тотальну залежність від себе, звівши реалізацію праці до примітивного відтворення робочої сили і життя “від зарплати до зарплати”.

Суміщення податків та внесків у фонди суспільного споживання сутнісно копіює систему реалізації праці часів соціалістичного минулого, коли в суспільстві приватна власність не існувала і всі можливі надлишки реалізованої праці вилучалися на потреби створення «соціалістичної власності».
Не відповідає суспільним інтересам чинна на сьогодні в Україні солідарна система пенсійного забезпечення. Через пенсійний фонд значна частина заробленого вилучається з доходів особи, відтак ці кошти не можуть бути вчасно використані на створення активів за пріоритетами родини і стати її приватною власністю. Навіть більше - якщо особа не доживе до пенсії або нетривалий час нею скористається, для родини ці кошти пропадають.

Існуючий в Україні неефективний перерозподіл реалізованої праці показово ілюструється наступним розрахунком:

1. Приймаємо, що працівник працює за 300 грн/день. (за місяць це 6000 грн.)
2. Купуючи товари (послуги) на ці 300 грн, він заплатить ПДВ 16,6% з цієї суми, тобто 50 грн.,тобто реально працівник отримує 250,00 грн. (зарплата- нетто).
3. Але роботодавець йому тих 300 грн в день не виплатить, поки не заплатить всі податки (зобов’язання), що з ними пов’язані.
4. Сума, яку роботодавець повинен закласти в ціну товару (послуги), щоб, продавши їх, виплатити працівникові 300 грн., становитиме:
ПДФО 65,85 грн. (300/0,82=365,85 в нарахування; після сплати ПДФО - на руки 300 грн).
На ці 365,85 грн нарахованих коштів він мусить нарахувати 22% ЄСВ тобто 80,49 грн.
Разом вже 446,34 грн.
5. На ці кошти роботодавець нараховує ПДВ за ставкою 20%: 446,34х0,2=89,27 грн
6. В сукупності сума податків складає 65,85+80,49+89,27=235,61 грн
Додаємо їх до того ПДВ , що працівник залишить в магазині (50,00 грн)
і отримуємо: 285,61 грн податків при реально отриманій зарплаті-нетто 250,00 грн
7. Отже, разом податки і внески складають 114% від реально отриманої працівником вартості реалізованої праці, тобто із загальної суми заробленого вилучається понад 53 %

Практика більшості розвинутих успішних держав і економічна наука стверджують, що рівень сукупного вилучення коштів (у вигляді податків і внесків) із загальної суми заробленого не повинен перевищувати 30%.
Деформований в Україні перерозподіл реалізованої праці є причиною негативних явищ в економіці: тінізація, квазізобов’язання, незабезпеченість національних грошей (монетарна інфляція), постійне нарощування боргів в економіці, відсутність внутрішнього ринку через недостатність платоздатного попиту.
Наслідками цього є численні суспільні негативи: порушення моральних засад у відносинах обміну через потребу маніпуляцій на всіх рівнях функціонування суспільства, корупція, зубожіння населення, майнове розшарування та схильність до популізму, чутливість населення до маніпуляцій з боку держави («соціальні ініціативи» різних влад), соціальна необлаштованість. Суспільство і держава слабшають, втрачають конкурентність, є реальна загроза національній безпеці України.
Така система суперечить прийнятим (сформованим історично) нормам українського суспільства, була і залишається джерелом подвійної моралі
Для забезпечення інтересів українського суспільства в сфері функціонування праці Проектом пропонується зокрема:

• обмежити рівень сукупного вилучення державою грошового еквіваленту реалізованої громадянином праці до 30%;
• замістити діючу солідарну систему пенсійного забезпечення страховою;
• встановити можливість успадкування пенсійних некопичень у страховій системі пенсійного забезпечення.

3. 6. Функціонування власності

В 1917 році більшовиками була заборонена приватна власність на засоби виробництва (в т.ч. і на землю) і ліквідоване саме поняття приватної власності.
Після 1991 року приватизаційні процеси в Україні були організовані так, що набути у власність засоби виробництва могли тільки особи, які володіли тіньовим капіталом або перебували при владі.

Сьогодні в Україні 90% промислового капіталу належить декільком олгархічним сім’ям і лише 10% знаходиться під контролем решти суспільства. Процес концентрації капіталу продовжується за рахунок об’єктів малої приватизації, чим унеможливлюється становлення середнього класу.
Такий дисбаланс власності породжує монополізацію політичної влади, що проявляється у формуванні складу парламенту, створенні та утриманні політичних партій, нав’язуванні вигідних олігархам правил у стосунках суспільства і держави.

Ця концентрація власності в одних руках є результатом несправедливого і недосконалого приватизаційного законодавства, яке допускало формально заборонені законом купівлю і продаж приватизаційних сертифікатів, використання коштів для приватизації без декларування їх походження. Законопослушна переважна більшість суспільства реально опинилася поза приватизаційними процесами.
Така приватизація створила умови для легалізації злочинного, тіньового та комуно-партійного капіталу, що обумовило появу олігархів, монополізацію економіки та влади і використання власності всупереч інтересам суспільства (комерціалізація виборчих процесів, уникнення оподаткування через офшорні зони).

Таким чином існують три юридичні підстави для перерозподілу власності, набутої при “великій” приватизації:

• Безперешкодний продаж-купівля ваучерів (всупереч існуючому законодавству).
• Відсутність декларування походження коштів, за які купувалися ваучери (можливість легалізації тіньового і злочинного капіталу).
• Використання набутої при приватизації власності проти інтересів суспільства (офшори, політичні, соціальні, екологічні та інші наслідки).

Забезпечити інтереси українського суспільства в сфері функціонування власності у Проекті пропонується шляхом повернення не менше 50% олігархічної власності під контроль суспільства та розмежування влади і власності на основі реальних механізмів контролю і відповідальності наступним чином:

• визначити принципи надбання власності та переходу права власності в суспільно легітимний спосіб;
• виключити можливості втручання влади у функціонування об’єктів приватної власності;
• встановити критерії віднесення власності до категорії “олігархічна” і провести оцінку використання такої власності з точки зору інтересів суспільства;
• оптимізувати структуру власності (переведення у приватну власність об’єктів державної та комунальної власності, функціонування яких є неефективним для суспільства чи громади);
• забезпечити прозорість і ефективність використання державної власності;
• запровадити обов’язкову реєстрацію прав власності з відкритим і загально-доступним реєстром об’єктів власності;
• обмежити функціонування суспільно значущої монопольної власності через антитрестівські закони;

Обов’язковими засадами процесу врегулювання відносин у сфері функціонування власності є відсутність терміну давності щодо перегляду результатів “великої” приватизації та повернення капіталів з офшорних зон у вигляді інвестицій в економіку України.
Пропонована модель функціонування власності створить основу для гармонійних і справедливих відносин власності, дасть можливість для становлення і розвитку середнього класу, забезпечить зростання економіки.

4. Принципи забезпечення реалізації Проекту

Автори пропонують здійснити реалізацію цього Проекту через організацію суспільно-політичного Руху, метою якого буде поширення в суспільстві ідеї зміни політичної системи формування і функціонування влади в Україні. Інструментом досягнення зазначеної мети автори бачать політичну Партію з відповідною ідеологією та програмою. Одним з головних завдань Партії є об’єднання на платформі зміни політичної системи влади громадських діячів, активістів, волонтерів, свідомих громадян з метою формування дієвої політичної альтернативи існуючому політикуму..

Численні, але безрезультатні, намагання за останні чверть століття вирішити суспільні проблеми іншими способами породили міф про недолугість і неспроможність народу України. На противагу цьому, Проект грунтується на переконанні у спроможності активної частини українського суспільства практично і успішно втілити ідеї республіканізму в модель нового суспільно-політичного устрою країни.

Сутністю Проекту є повернення ролі активної частини суспільства як рушійної сили суспільних процесів і перетворень, що мало місце до Переяслава у формі Магдебурзького права, вічевої демократії, копного судочинства тощо. В Проекті нівелюється ординська роль лідера майбутнього Руху чи Партії як доброго, справедливого царя, вождя, гетьмана, провідника - йому відводиться роль координатора, диригента процесом втілення активною частиною суспільства нового супільно-політичного устрою.

Для конкретизації окремих положень Проекту і розробки відповідних законопроектів передбачено створення експертних груп з числа спеціалістів у тих сферах суспільного життя, які регулюються ключовими інститутами держави і суспільства.
З метою гарантування реалізації сутності Проекту, попередження спроб очолити Проект для його нейтралізації автори вважають за доцільне всім учасникам Проекту дотримуватися наступних концептуальних засад:

• організаційним і керівним принципом на всіх етапах реалізації Проекту є підпорядкування не лідеру, а ідейним положенням Проекту;
• діяльність членів Руху і Партії грунтується на усвідомленні мети, способів і механізмів її досягнення. Всі відчувають себе учасниками загального процесу формування нового суспільно-політичного устрою, мотивуються не вказівками зверху, а особистим переконанням і вірою в Проект;
• всі учасники Руху (в тому числі автори Проекту і засновники) та члени Партії є рівними один перед одним;
• реалізацію цього проекту може здійснювати така політична партія, ідеологія і програма якої відповідає сутності Проекту;
• всі органи, що створюються в ході реалізації Проекту, створюються відкрито, публічно, за простими, зрозумілими процедурами;
• фінансуванні суспільно-політичного Руху і відповідної Партії здійснюється виключно на засадах прозорості (будь-які кошти, майно, матеріальні і нематеріальні цінності, спрямовані на діяльність Руху і Партії, відображаються на загальнодоступних інформаційних ресурсах);
• членство в Русі є виключно індивідуальним.