Побачив на оцьому порталі цікавий текст. Датований, щоправда, чи то 2011 чи 2013 роком, але яка різниця. Текст цікавий, то вартий уваги.
Там серед коментів якісь незрозумілі тексти, то я злякавсь, що, може сайт атакують Петі чи ще якісь потвори, зняв той текст сюди повністю, щоб було надійніше.
1. Еволюційний. Він передбачає поступові перетворення, які є наслідком зміни історичних реалій, зміни поколінь, зміни ментальності, свідомості. Це дуже тривалий за терміном процес з непередбачуваним результатом.
2. Революційний. Він характеризується швидкоплинністю та радикальністю змін. Цей шлях небезпечний для суспільства, бо може пролитися кров невинних людей. Після революції є переможці і переможені, а тому злагоди в суспільстві не буде досягнуто. Революції завжди відбуваються там, де інші шляхи і методи вже застосувати неможливо. Країни, в яких відбулися революційні події, відкидаються за розвитком на десятиліття назад. Як відомо, революцію роблять одні, а її плодами користуються інші. Революція – це знищення існуючого і побудова іншого, яке може бути ще гіршим за нього.
3. Трансформаційний. Він оптимально поєднує елементи еволюції і революції. Трансформувати – означає змінювати усвідомлено, цілеспрямовано, якісно; вносити нові принципи відносин, впроваджувати нові критерії розвитку суспільства і піднімати його на якісно новий рівень. Трансформація – це рух уперед на вершину цивілізації з урахуванням позитивних надбань минулого. Трансформація проходить глибинно в суспільстві і змінює світогляд кожної людини незалежно від її віку, освіти, фаху. Це всеохоплюючий процес, який неможливо зупинити ніякими діями влади, бо його підтримує, рухає і контролює весь народ, усе суспільство.
Це найбільш прийнятний шлях зміни системи влади для України. “Українська Національна Рада” пропонує концепцію реформування системи влади через трансформацію існуючої системи та реалізацію положень Конституції України.
У концепції наголошується на необхідності зміни системи влади, яка себе вичерпала.
Нинішня посткомуністична система влади в Україні утворилася внаслідок об’єктивних і суб’єктивних причин. Об’єктивні – спадок, отриманий від СРСР, де демократія була загнана в рамки партійно-номенклатурного свавілля КПРС, КДБ, МВС, Прокуратури. Демократія була тільки на папері. Тому й існували Соловки, Гулаг, Колима, Сибір, Мордовія та ін., де знищувався прогресивний люд, де знищувалася свобода, честь, гідність, мораль, людяність де процвітало беззаконня, свавілля, брехня, злодійство. Все це, з її носіями – партійними і комсомольськими лідерами, перекочувало в слабенький організм незалежної України. На початку 90-х років минулого століття не було зроблено люстрації керівників держави, що є суб’єктивною причиною. Україна отримала хворобу тоталітарного режиму. Цю ситуацію необхідно міняти.
У концепції запропоновано механізм реформування системи влади в Україні. Його суть полягає у залученні якнайширшого кола громадян до управління державою. Для цього на основі ст. 5 Конституції України створюється колективний орган народовладдя – «Українська Національна Рада», яка об’єднує територіальні громади всіх рівнів. Народ стає владою, а чиновники всіх рангів виконують його волю як структури державного менеджменту.
По всій Україні створюються структури «Української Національної Ради» та відповідні координаційні ради на місцевому рівні (обласні, міські, сільські та селищні), які утворюють єдину багаторівневу систему справжнього народовладдя.
Шлях до утвердження України як демократичної процвітаючої європейської держави лежить через зміну системи влади.
Для відповіді на запитання: як реформувати систему влади в Україні, потрібно визначити глибинні причини того перманентно кризового стану, в якому вона опинилася. Найголовніші причини такі:
Недостатньо сформована нація (через недостатньо сконсолідоване суспільство) і недостатній рівень демократії (у сенсі досягнення реального народовладдя).
Навіть у найрозвинутіших країнах світу спостерігається криза парламентаризму і відсутність справжнього народовладдя через відсторонення народу від управління державою.
Отже, необхідно: консолідувати українську націю і забезпечити в Україні реальне народовладдя.
1.1. Згуртувати українську націю можливо лише за умови об’єднання української еліти. Об’єднана національна еліта має бути локомотивом об’єднання української нації.
Національно-патріотичні політичні партії та громадські організації діють в Україні розрізнено, тому їхній вплив на ситуацію в державі є слабким.
Інтегральна проблема українського суспільства якраз і полягає у відсутності системної скоординованої взаємодії між суб’єктами громадсько-політичного процесу, що є проявом низької громадсько-політичної культури.
Учасники (суб’єкти) цього процесу – це громадсько-політичний актив України, який складається з політичних партій, громадських організацій та активних представників українського суспільства.
Отже для згуртування національної еліти і всього громадсько-політичного активу України потрібно створити єдиний постійно діючий формат скоординованої взаємодії всіх проукраїнських громадсько-політичних сил.
Формування на їх основі єдиної об’єднуючої партії – не самоціль, головне, щоб чинні партії та громадські організації діяли системно і узгоджено.
1.2. Отже, в організаційному плані до складу єдиного громадсько-політичного формату має увійти активна частина суспільства:
– політичні партії демократичного спрямування, які відстоюють національні інтереси України;
– громадські організації, які стоять на демократичних засадах;
– активні патріотичні представники українського суспільства.
Такий формат системної консолідації українського суспільства доцільно назвати: «Українська Національна Рада» (УНР).
Український формат з такою ж назвою і наближеним змістом уперше був створений у Львові 18 жовтня 1918 р., пізніше в різні часи відновлювався і відповідає національній демократичній традиції.
Для управління діяльністю «Української Національної Ради» і забезпечення скоординованої взаємодії всіх суб’єктів «УНР» створюється єдиний координаційний орган - «Українська Координаційна Рада» (УКР).
До його складу входять:
– уповноважені представники політичних партій;
– уповноважені представники громадських організацій;
– визначні представники українського суспільства.
Пропонується, переважно, консенсусний метод прийняття рішень УКР. Усі члени УКР мають рівні права. УКР вирішує проблеми загальноукраїнського рівня. Діяльність УКР регулюється Регламентом, який приймається УНР.
За тим же принципом створюються структури «Української Національної Ради» та відповідні координаційні ради на місцевому рівні: обласні, міські, сільські. Вони мають розв’язувати нагальні проблеми, що постають перед місцевими громадами, виробляти конкретні рекомендації стосовно формування місцевої політики та впливу на органи влади на місцях, для центральних органів влади і, в перспективі, стануть юридичними суб’єктами цих територіальних громад, об’єднаних єдиною мережею скоординованої взаємодії.
Саме «Українська Національна Рада» спроможна стати ідеологічним і організаційним центром єднання української нації.
За Конституцією України (ст.5) носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в державі є народ. У Конституції закладений головний принцип демократії: народ панує над державою, тобто є суверенним щодо неї. Якщо ж держава панує над народом, то політична система є тоталітарною.
Отже, необхідно вирішити проблему досягнення реального народовладдя, забезпечивши суверенітет (тобто здійснення верховної влади) народу.
З юридичної точки зору народ повинен бути не об’єктом, а суб’єктом влади – влади суверенної, влади верховної. Носієм суверенітету(з суверенним правом) може виступати лише один суб’єкт, а всі інші гілки влади вже не можуть бути органами вищої влади (включаючи і Верховну Раду), а виконувати функції державного менеджменту. Ці гілки теперішньої влади підпадають під так зване позитивне право.
Таким чином, для реалізації ст. 5 Конституції необхідно прийняти низку законів, і насамперед, «Закон про народовладдя», в якому чітко окреслити формат суб’єкта народовладдя, його функції й повноваження, порядок формування тощо.
Вищезгаданий формат «Української Національної Ради» крім функції консолідації суспільства має виконувати і функцію колективного суб’єкта народовладдя. Цей орган був би виразником волі народу, розробляв би стратегію для України, контролював би втілення цієї стратегії в життя. Одна з найголовніших функцій «Української Національної Ради» - формування державного менеджменту (всіх управлінських структур, наділених позитивним правом) та постійний контроль за ним.
Отже, необхідно здійснити правове оформлення суб’єкта народовладдя відповідно до 5-ї статті Конституції України. Це все поставить на свої місця. Носієм верховної (суверенної) влади в державі буде вже не Верховна Рада (яка узурпує суверенні права народу), а повноцінний представницький орган народовладдя, що виражає і виконує волю народу.
Суттєвою відмінністю такої форми народовладдя від місцевого самоврядування є те, що структури «Української Національної Ради» місцевого рівня також братимуть активну участь у вирішенні загальнодержавних проблем.
Таким чином, «Українська Національна Рада» стане юридично оформленим органом народовладдя, що базується на багаторівневій системній узгодженій взаємодії територіальних громад (від села до столиці), де діють структури «УНР».
Тоді відпаде потреба у всіляких «асамблеях» (включаючи так звану «конституційну»). Відпаде і проблема засновника суспільного мовлення і т.п., тому що господарем у країні стане народ. Усе це можна здійснити в рамках чинної Конституції України, яка визнана однією з найкращих у Європі. Новий проект Конституції приймати не потрібно, бо це призведе не до вдосконалення політичної системи, а до її ще більшого розбалансування.
Необхідно лише внести поправки в деякі статті Конституції, щоб забезпечити таку систему народовладдя, коли сам народ дає собі закони.
В існуючій системі влади народ позбавлений контролю за владою. Він стає суб’єктом верховної влади ситуативно – на момент виборів (пряма демократія). У той же час увесь народ не може бути представлений у органі народовладдя. Верховна Рада (представницька демократія) не може замінити такий орган: ні за кількістю, ні за якістю членів, ні за її нижчим (позитивним) правом відносно суверена – народу.
Сучасні потреби демократичного розвитку вимагають збалансованого співвідношення прямої і представницької демократії. Такому оптимальному співвідношенню відповідає концепція партисіпітарної демократії, тобто такої, яка спрямована на забезпечення реальної участі якомога ширших верств населення у здійсненні влади, громадянського контролю над прийняттям рішень, що буде сприяти досягненню справжньої свободи і рівності. Оскільки неможливо перейти до прямої демократії, пропонується змішана форма політичної організації з елементами прямої і представницької демократії.
Таким чином, окреслений вище формат «Української Національної Ради» вписується у передове наукове бачення розвитку демократичних інституцій і відповідає концепції партисіпітарної демократії (від франц. participer — брати участь) — тобто демократії участі. На відміну від ліберальної демократії, яка обмежується формально-правовим забезпеченням рівності і свободи, партисипітарна демократія спрямована на досягнення дієвої свободи й рівності, забезпечення реальної участі якомога ширших верств населення у здійсненні влади.
Головні завдання «Української Національної Ради» такі:
1. Виражати волю народу.
2. Сформувати цілісну загальнонаціональну ідеологію.
3. Консолідувати українську націю.
4. Забезпечувати ефективне управління державою.
Отже, «Українська Національна Рада» – це орган народовладдя та національної консолідації.
Одвічному прагненню українського народу до єдності та народовладдя відповідає саме формат «Української Національної Ради».
Базові принципи «УНР»:
- беззастережна відданість національним інтересам;
- цілісність і неподільність Української держави;
- єдина державна українська мова;
- єдина Помісна православна Церква;
- вільність віросповідань;
- пріоритет національного товаровиробництва;
- інтеграція України у світову спільноту на основі національних
інтересів нашої держави;
- постійна і системна узгоджена взаємодія та консенсусний метод
прийняття рішень.
Саме в цьому громадсько-політичному форматі вирішаться найнагальніші проблеми: згуртування демократичних сил, що відстоюють національні інтереси України, та об'єднання всієї української нації.
Саме «УНР» має стати виразником волі українського народу. Держава повинна, нарешті, стати виконавцем волі народу.
Є впевненість у тому, що коли всі українські громадсько-політичні сили, які відстоюють національної інтереси та демократичні цінності, стануть до спільної справи в «Українській Національній Раді», де буде забезпечена системність та ефективність їхньої діяльності, це стане механізмом трансформації суспільства – цивілізованої зміни системи влади в Україні.
2011-2013© Демократичне об’єднання
«Українська Національна Рада»
www.unr.org.ua unrada@ukr.net
Усі права застережені. Будь-яке використання цієї Концепції (повне або часткове) дозволяється тільки з посиланням на www.unr.org.ua
Там серед коментів якісь незрозумілі тексти, то я злякавсь, що, може сайт атакують Петі чи ще якісь потвори, зняв той текст сюди повністю, щоб було надійніше.
КОНЦЕПЦІЯ
реформування системи влади в Україні
Обгрунтування
Сила будь-якої держави світу вимірюється заможністю її громадян. Добробут та права і свободи людей забезпечуються системою, яка створена в державі. Щоб досягти високих стандартів життя громадян, недосконалу систему влади необхідно реформувати. Є три шляхи зміни системи влади.1. Еволюційний. Він передбачає поступові перетворення, які є наслідком зміни історичних реалій, зміни поколінь, зміни ментальності, свідомості. Це дуже тривалий за терміном процес з непередбачуваним результатом.
2. Революційний. Він характеризується швидкоплинністю та радикальністю змін. Цей шлях небезпечний для суспільства, бо може пролитися кров невинних людей. Після революції є переможці і переможені, а тому злагоди в суспільстві не буде досягнуто. Революції завжди відбуваються там, де інші шляхи і методи вже застосувати неможливо. Країни, в яких відбулися революційні події, відкидаються за розвитком на десятиліття назад. Як відомо, революцію роблять одні, а її плодами користуються інші. Революція – це знищення існуючого і побудова іншого, яке може бути ще гіршим за нього.
3. Трансформаційний. Він оптимально поєднує елементи еволюції і революції. Трансформувати – означає змінювати усвідомлено, цілеспрямовано, якісно; вносити нові принципи відносин, впроваджувати нові критерії розвитку суспільства і піднімати його на якісно новий рівень. Трансформація – це рух уперед на вершину цивілізації з урахуванням позитивних надбань минулого. Трансформація проходить глибинно в суспільстві і змінює світогляд кожної людини незалежно від її віку, освіти, фаху. Це всеохоплюючий процес, який неможливо зупинити ніякими діями влади, бо його підтримує, рухає і контролює весь народ, усе суспільство.
Це найбільш прийнятний шлях зміни системи влади для України. “Українська Національна Рада” пропонує концепцію реформування системи влади через трансформацію існуючої системи та реалізацію положень Конституції України.
У концепції наголошується на необхідності зміни системи влади, яка себе вичерпала.
Нинішня посткомуністична система влади в Україні утворилася внаслідок об’єктивних і суб’єктивних причин. Об’єктивні – спадок, отриманий від СРСР, де демократія була загнана в рамки партійно-номенклатурного свавілля КПРС, КДБ, МВС, Прокуратури. Демократія була тільки на папері. Тому й існували Соловки, Гулаг, Колима, Сибір, Мордовія та ін., де знищувався прогресивний люд, де знищувалася свобода, честь, гідність, мораль, людяність де процвітало беззаконня, свавілля, брехня, злодійство. Все це, з її носіями – партійними і комсомольськими лідерами, перекочувало в слабенький організм незалежної України. На початку 90-х років минулого століття не було зроблено люстрації керівників держави, що є суб’єктивною причиною. Україна отримала хворобу тоталітарного режиму. Цю ситуацію необхідно міняти.
У концепції запропоновано механізм реформування системи влади в Україні. Його суть полягає у залученні якнайширшого кола громадян до управління державою. Для цього на основі ст. 5 Конституції України створюється колективний орган народовладдя – «Українська Національна Рада», яка об’єднує територіальні громади всіх рівнів. Народ стає владою, а чиновники всіх рангів виконують його волю як структури державного менеджменту.
По всій Україні створюються структури «Української Національної Ради» та відповідні координаційні ради на місцевому рівні (обласні, міські, сільські та селищні), які утворюють єдину багаторівневу систему справжнього народовладдя.
КОНЦЕПЦІЯ
Шлях до утвердження України як демократичної процвітаючої європейської держави лежить через зміну системи влади.
Для відповіді на запитання: як реформувати систему влади в Україні, потрібно визначити глибинні причини того перманентно кризового стану, в якому вона опинилася. Найголовніші причини такі:
Недостатньо сформована нація (через недостатньо сконсолідоване суспільство) і недостатній рівень демократії (у сенсі досягнення реального народовладдя).
Навіть у найрозвинутіших країнах світу спостерігається криза парламентаризму і відсутність справжнього народовладдя через відсторонення народу від управління державою.
Отже, необхідно: консолідувати українську націю і забезпечити в Україні реальне народовладдя.
1. Шлях об’єднання української нації
1.1. Згуртувати українську націю можливо лише за умови об’єднання української еліти. Об’єднана національна еліта має бути локомотивом об’єднання української нації.
Національно-патріотичні політичні партії та громадські організації діють в Україні розрізнено, тому їхній вплив на ситуацію в державі є слабким.
Інтегральна проблема українського суспільства якраз і полягає у відсутності системної скоординованої взаємодії між суб’єктами громадсько-політичного процесу, що є проявом низької громадсько-політичної культури.
Учасники (суб’єкти) цього процесу – це громадсько-політичний актив України, який складається з політичних партій, громадських організацій та активних представників українського суспільства.
Отже для згуртування національної еліти і всього громадсько-політичного активу України потрібно створити єдиний постійно діючий формат скоординованої взаємодії всіх проукраїнських громадсько-політичних сил.
Формування на їх основі єдиної об’єднуючої партії – не самоціль, головне, щоб чинні партії та громадські організації діяли системно і узгоджено.
1.2. Отже, в організаційному плані до складу єдиного громадсько-політичного формату має увійти активна частина суспільства:
– політичні партії демократичного спрямування, які відстоюють національні інтереси України;
– громадські організації, які стоять на демократичних засадах;
– активні патріотичні представники українського суспільства.
Такий формат системної консолідації українського суспільства доцільно назвати: «Українська Національна Рада» (УНР).
Український формат з такою ж назвою і наближеним змістом уперше був створений у Львові 18 жовтня 1918 р., пізніше в різні часи відновлювався і відповідає національній демократичній традиції.
Для управління діяльністю «Української Національної Ради» і забезпечення скоординованої взаємодії всіх суб’єктів «УНР» створюється єдиний координаційний орган - «Українська Координаційна Рада» (УКР).
До його складу входять:
– уповноважені представники політичних партій;
– уповноважені представники громадських організацій;
– визначні представники українського суспільства.
Пропонується, переважно, консенсусний метод прийняття рішень УКР. Усі члени УКР мають рівні права. УКР вирішує проблеми загальноукраїнського рівня. Діяльність УКР регулюється Регламентом, який приймається УНР.
За тим же принципом створюються структури «Української Національної Ради» та відповідні координаційні ради на місцевому рівні: обласні, міські, сільські. Вони мають розв’язувати нагальні проблеми, що постають перед місцевими громадами, виробляти конкретні рекомендації стосовно формування місцевої політики та впливу на органи влади на місцях, для центральних органів влади і, в перспективі, стануть юридичними суб’єктами цих територіальних громад, об’єднаних єдиною мережею скоординованої взаємодії.
Саме «Українська Національна Рада» спроможна стати ідеологічним і організаційним центром єднання української нації.
2. Забезпечення реального народовладдя
За Конституцією України (ст.5) носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в державі є народ. У Конституції закладений головний принцип демократії: народ панує над державою, тобто є суверенним щодо неї. Якщо ж держава панує над народом, то політична система є тоталітарною.
Отже, необхідно вирішити проблему досягнення реального народовладдя, забезпечивши суверенітет (тобто здійснення верховної влади) народу.
З юридичної точки зору народ повинен бути не об’єктом, а суб’єктом влади – влади суверенної, влади верховної. Носієм суверенітету(з суверенним правом) може виступати лише один суб’єкт, а всі інші гілки влади вже не можуть бути органами вищої влади (включаючи і Верховну Раду), а виконувати функції державного менеджменту. Ці гілки теперішньої влади підпадають під так зване позитивне право.
Таким чином, для реалізації ст. 5 Конституції необхідно прийняти низку законів, і насамперед, «Закон про народовладдя», в якому чітко окреслити формат суб’єкта народовладдя, його функції й повноваження, порядок формування тощо.
Вищезгаданий формат «Української Національної Ради» крім функції консолідації суспільства має виконувати і функцію колективного суб’єкта народовладдя. Цей орган був би виразником волі народу, розробляв би стратегію для України, контролював би втілення цієї стратегії в життя. Одна з найголовніших функцій «Української Національної Ради» - формування державного менеджменту (всіх управлінських структур, наділених позитивним правом) та постійний контроль за ним.
Отже, необхідно здійснити правове оформлення суб’єкта народовладдя відповідно до 5-ї статті Конституції України. Це все поставить на свої місця. Носієм верховної (суверенної) влади в державі буде вже не Верховна Рада (яка узурпує суверенні права народу), а повноцінний представницький орган народовладдя, що виражає і виконує волю народу.
Суттєвою відмінністю такої форми народовладдя від місцевого самоврядування є те, що структури «Української Національної Ради» місцевого рівня також братимуть активну участь у вирішенні загальнодержавних проблем.
Таким чином, «Українська Національна Рада» стане юридично оформленим органом народовладдя, що базується на багаторівневій системній узгодженій взаємодії територіальних громад (від села до столиці), де діють структури «УНР».
Тоді відпаде потреба у всіляких «асамблеях» (включаючи так звану «конституційну»). Відпаде і проблема засновника суспільного мовлення і т.п., тому що господарем у країні стане народ. Усе це можна здійснити в рамках чинної Конституції України, яка визнана однією з найкращих у Європі. Новий проект Конституції приймати не потрібно, бо це призведе не до вдосконалення політичної системи, а до її ще більшого розбалансування.
Необхідно лише внести поправки в деякі статті Конституції, щоб забезпечити таку систему народовладдя, коли сам народ дає собі закони.
В існуючій системі влади народ позбавлений контролю за владою. Він стає суб’єктом верховної влади ситуативно – на момент виборів (пряма демократія). У той же час увесь народ не може бути представлений у органі народовладдя. Верховна Рада (представницька демократія) не може замінити такий орган: ні за кількістю, ні за якістю членів, ні за її нижчим (позитивним) правом відносно суверена – народу.
Сучасні потреби демократичного розвитку вимагають збалансованого співвідношення прямої і представницької демократії. Такому оптимальному співвідношенню відповідає концепція партисіпітарної демократії, тобто такої, яка спрямована на забезпечення реальної участі якомога ширших верств населення у здійсненні влади, громадянського контролю над прийняттям рішень, що буде сприяти досягненню справжньої свободи і рівності. Оскільки неможливо перейти до прямої демократії, пропонується змішана форма політичної організації з елементами прямої і представницької демократії.
Таким чином, окреслений вище формат «Української Національної Ради» вписується у передове наукове бачення розвитку демократичних інституцій і відповідає концепції партисіпітарної демократії (від франц. participer — брати участь) — тобто демократії участі. На відміну від ліберальної демократії, яка обмежується формально-правовим забезпеченням рівності і свободи, партисипітарна демократія спрямована на досягнення дієвої свободи й рівності, забезпечення реальної участі якомога ширших верств населення у здійсненні влади.
Головні завдання «Української Національної Ради» такі:
1. Виражати волю народу.
2. Сформувати цілісну загальнонаціональну ідеологію.
3. Консолідувати українську націю.
4. Забезпечувати ефективне управління державою.
Отже, «Українська Національна Рада» – це орган народовладдя та національної консолідації.
Одвічному прагненню українського народу до єдності та народовладдя відповідає саме формат «Української Національної Ради».
Базові принципи «УНР»:
- беззастережна відданість національним інтересам;
- цілісність і неподільність Української держави;
- єдина державна українська мова;
- єдина Помісна православна Церква;
- вільність віросповідань;
- пріоритет національного товаровиробництва;
- інтеграція України у світову спільноту на основі національних
інтересів нашої держави;
- постійна і системна узгоджена взаємодія та консенсусний метод
прийняття рішень.
Саме в цьому громадсько-політичному форматі вирішаться найнагальніші проблеми: згуртування демократичних сил, що відстоюють національні інтереси України, та об'єднання всієї української нації.
Саме «УНР» має стати виразником волі українського народу. Держава повинна, нарешті, стати виконавцем волі народу.
Є впевненість у тому, що коли всі українські громадсько-політичні сили, які відстоюють національної інтереси та демократичні цінності, стануть до спільної справи в «Українській Національній Раді», де буде забезпечена системність та ефективність їхньої діяльності, це стане механізмом трансформації суспільства – цивілізованої зміни системи влади в Україні.
2011-2013© Демократичне об’єднання
«Українська Національна Рада»
www.unr.org.ua unrada@ukr.net
Усі права застережені. Будь-яке використання цієї Концепції (повне або часткове) дозволяється тільки з посиланням на www.unr.org.ua
Немає коментарів:
Дописати коментар